«Нехай нашим ворогам буде тяжко від нашої розумної праці»

2014-08-11-05

Ці слова належать Пантелеймону Кулішу – мислителю, письменнику, історику, фольклористу, творча спадщина якого надзвичайно багатогранна і стосується усіх сфер української культури. 7 серпня цього року минуло 195 років від дня народження Пантелеймона Олександровича. Автор першого українського історичного роману«Чорна рада», творець власної абетки і правопису «кулішівки», якою ми користуємось і сьогодні; перекладача Біблії українською мовою, друга Тараса Шевченка, стосунки з яким стали особливою сторінкою в житті невгамовного Пантелеймона.

Більшість Кулішевих згадок про Шевченка в 50-х роках так чи інакше пов`язані з його поезією. 24 липня 1856 року в листі до В.Тарновського Куліш пише: «Закінчаю ж мій коротенький лист потішною звісткою, що єсть певна надія визволить із неволі нашого Перебендю. Будуть старатися про се в праведного царя під час коронації усякі шановні високоповажні люде. Отоді б то в нас на Вкраїні зійшло серед ночі сонце!». А 16 серпня того ж року в листі до дружини він сповіщає, що переписав до альбому Мані де Бальмен 13 «дуже гарних» невольницьких віршів Тараса.
Сам Кобзар також читав твори Куліша, про що свідчить уривок з листа:
«Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе, спасибі тобі за «Чорну раду», – писав у листі від 5 грудня 1857 року Шевченко.- Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашому лучче».
В усі періоди Шевченкового життя вибагливий Куліш до його музи ставився майже побожно. Кажемо «майже», бо і в часи найбільшого захоплення сонце Шевченкової поезії не сліпило його аналітичної думки, не тамувало бажання бачити кожен рядок Шевченкового вірша доведеним до ідеальної досконалості. Переважно редагував добре, хча іноді Шевченко й не сприймав його правок.
 «Нема й не буде, може, йому рівного між слов`янськими поетами. З безоднього джерела б`є його слово. Напуває ж воно здоровим розумом і чувством найбільш земляків Шевченкових, виганяючи з них всякий чужо народний чад».
Мужицький син озвавсь до мужиків словом правди, і слово його, мов бойова труба, поставило проти Московщини незліченні купи правдивих душ. Всі полюбили його нелукаву музу, хто в своєму серці цурається лукавства. З кінця в кінець України можна тепер усякому розпізнати, в кого є в серці правда, а в кого її нема. Не питай, не розвідуй про чоловіка. Який він; довідайсь тільки, чи любить, чи цурається Шевченка. Се буде певна ознака честивості особи.
Оце ж не вмерло твоє жадання, Тарасе! Велика твоя думка сталася ділом; твій благий дух вселився в нових ратаїв рідного поля, і не перестане він їх живити, поки на світі знатимуть і шануватимуть славне ім`я України. Веселись, душе многостраждальна, вбачаючи просвітленим оком твоїм великий, довгий, без кінця і ліку, ряд робітників, що Господин Жатви виведе, слідом за тобою, на ниву правди своєї! («Дві мови: книжня і народна». 1858 рік).
Куліш був однією з найяскравіших постатей українського суспільно-культурного руху середини XIX століття за утвердження ідеї мирного виборювання умов для підготовки української державності. Виявляючи, як писав Олесь Гончар, «величезну творчу енергію, майже фанатизм у подвижницькій праці над виробленням ідеології українського національного відродження, Куліш спрямував зусилля на врятування двох основних на його думку, національних святинь-української мови та історичної пам`яті українського народу, яка значною мірою в мові ж і відображена, а також в літературі та історичних джерелах.
А суттю Кулішевої історіософії було – кожен народ повинен творити свою історію власною волею, що для нас є актуальним і сьогодні.
Ілюстрація до матеріалу – Т.Г. Шевченко. Портрет Пантелеймона Олександровича Куліша. Полотно, олія (40,3 х 32,2) травень 1843 — січень 1847.
За інформацією відповідального секретаря
Хмельницької міської «Просвіти» ім.Т.Г.Шевченка.